Гімназія № 3 Звягельської міської ради

Вшанування пам'яті людей, котрі віддали своє життя
за нашу державу - наш святий обов'язок.

Народження дитини - найбільше щастя для батьків. На дітях замикається Всесвіт. Маленькі ростуть. Згодом батьки передають своїх дітей у дбайливі вчительські руки. Школа зустрічає їх, бере у свою велику родину, щоб навчити добра, щоб виховати для добра, згодом провести, вродливих і розумних, по одній із тисячі доріг у широкий світ. Проводжає і чекає усіх своїх випускників на зустрічі.

​Іване! Сергію! Юріє! Богдане! Валентине!
Не озоветесь, хоч кличемо вас.
Не повернетесь, хоч чекаємо і будемо чекати.
Не прийдете, хоч матері шлють за вами вслід усі дороги.

Ви нічого в житті не хотіли, хотіли тільки жити, але не прожили навіть того, що накувала зозуля. Ви відмовилися від щастя і мрій, коли вас покликала Батьківщина.
Золоте пшеничне поле під глибоким, як погляд, блакитним небом. Це наша Україна. Усе може рідна земля: нагодувати теплим хлібом, напоїти чистою джерельною водою, здивувати своєю красою. І тільки захистити сама себе рідна земля не може. Захист Вітчизни - це борг та обов’язок тих, хто їсть її хліб, п’є її воду, милується її красою.
Коли на Сході України Росія почала брудну, неоголошену війну, випускники нашої школи (Гімназії) також стали вряди захисників, пішли виконувати обов’язок чоловіка і сина своєї землі.

​« Якщо не я, то хто?»-
у совісті пита.
« Якщо не ти, то хто?»-
хитаються жита.
« Якщо не ти, то хто?»-
горобчик аж ячить.
« Якщо не ти, то хто?»-
струмочок жебонить.
« Якщо не ти, то хто?»-
лякається дівча.
« Якщо не я, то хто?»-
рубає як з плеча.

На питання «Якщо не ти, то хто?» вони відповіли: «Я!». Відповіли саме так, бо любили свою Україну. Любили просто. Просто, без присяг пішли за рідну землю умирати.
Війна - це найстрашніше, що придумали люди. Вона завжди приходить непрошеною. Заходить не стукаючи. Забирає не питаючи. За собою залишає сльози і смерть.
У війни холодні очі. У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика. Війна невблаганна.
Людство страшенно збідніло: збідніло на кожного, хто загинув.
Всесвіт осліпнув: погасли їхні зорі, їхні долі. Тому сьогодні так тяжко збагнути, що в житті нас менше, ніж мало бути.
Не загояться рани батьків, які виняньчили синів до неба.
Не притупиться біль непоправної втрати.
Наша вдячна пам'ять завжди буде берегти всіх шляхетних своїх дітей.

​Ви не вийшли з того бою.
Ви не стали на коліна.
Ви зробили все для того,
Щоб не вмерла Україна!